Мінерально-сировинні ресурси
За результатами проведених підприємствами, установами та організаціями, які відносяться до сфери управління Державної служби геології та надр України, геологорозвідувальних робіт, в Україні створена потужна мінерально-сировинна база (МСБ). В надрах України виявлено понад 20 000 родовищ і рудопроявів з 95 видів корисних копалин, з яких близько 8 000 родовищ мають промислове значення і обліковуються Державним балансом запасів. Близько 3000 родовищ освоєно промисловістю та на їх базі функціонують понад 2000 гірничовидобувних підприємств. За обсягом розвіданих запасів вугілля, залізних, марганцевих і титано-цирконієвих руд, а також графіту, каоліну, калійних солей, сірки, вогнетривких глин, облицювального каменю Україна належить до однієї з провідних країн світу [1].
На даний час в Україні у значних обсягах видобуваються кам’яне вугілля, товарні залізні та марганцеві руди, уран, титан, цирконій, каолін, бром, нерудна металургійна сировина (кварцити, флюсові вапняки і доломіти), хімічна сировина (кам’яна сіль), облицювальний камінь (граніт, габро, лабрадорити тощо), скляний пісок тощо. Із надр держави вилучається вуглеводнева сировина, торф, цементна сировина, тугоплавкі та вогнетривкі глини, сировина для виробництва будматеріалів, йод, бром, різноманітні мінеральні води, дорогоцінне та коштовне каміння, п’єзокварц тощо. У відносно незначних обсягах видобуваються нікелеві руди, скандій, гафній, бурштин, цеоліти тощо. З різним рівнем детальності досліджені родовища нетрадиційних для України корисних копалин хрому, свинцю, цинку, міді, молібдену, берилію, літію, танталу, ніобію, рідкісних земель, плавикового шпату, апатиту, горючих сланців, бішофіту тощо.
Із надр вилучаються підземні води господарсько-питного призначення, за рахунок яких вирішується проблема водопостачання більшості крупних населених пунктів України, а також мінеральні води і лікувальні грязі, які є основою для розвитку оздоровчих курортних закладів нашої держави.
Актуальним є пріоритетний розвиток нових енергетичних технологій, які базуються на значних запасах в Україні кам’яного і бурого вугілля, багатих органікою сланців, торфу тощо та використанні нетрадиційних і альтернативних джерел енергії, за умов диверсифікації джерел імпортованої частини паливно-енергетичних ресурсів, недостатньої для задоволення решти її власних потреб.
В сучасних умовах темпи і масштаби відтворення власної МСБ не задовольняють потреби держави. Через нестачу коштів обсяги геологорозвідувальних робіт (ГРР) скоротились. Тому, починаючи з 1994 р., приріст розвіданих запасів більшості найважливіших корисних копалин не компенсує їх видобуток. За останні 5-10 років підтверджено реальні можливості щодо подальшого приросту запасів вуглеводнів, відкриття і розвідки родовищ нових для України корисних копалин золота, хрому, міді, свинцю, цинку, молібдену, рідкісних та рідкісноземельних елементів, літію, ніобію, танталу, фосфоритів, флюориту, каменесамоцвітної сировини та деяких інших, на які є значний попит у зв’язку з необхідністю створення умов для збільшення експортного потенціалу держави.
Виходячи з абсолютних показників, стан ресурсної бази можна характеризувати як задовільний. Однак у зв’язку з відпрацьованістю кращої частини запасів і відсутністю адекватного (рівноцінного) їх приросту, простежується тенденція до зниження якості мінерально-сировинної бази.
Недоліками вітчизняної мінерально-сировинної бази є обмеженість ресурсів видобувних вуглеводнів – нафти та природного газу, а також відсутність (за окремими винятками) кольорових і рідкісних металів, найважливіших агроруд та деяких інших корисних копалин. У зв’язку з цим виникає потреба імпорту таких видів сировини і металів, як боксити, магнезит, плавиковий шпат, мідь, свинець, цинк, олово, нікель, хром, молібден, вольфрам, рідкісні землі.
Проблемним питанням мінерально-сировинної бази є те, що в багатьох випадках враховані державним балансом родовища не відповідають економічним умовам ринку. Актуальним залишається питання переоцінок їх наявного фонду. Поклади залізних, марганцевих, а також уранових руд, що є головними та традиційними для України, належать до порівняно низькоякісних, а поклади вугілля характеризуються більш складними гірничо-геологічними умовами розробки, ніж у сусідніх Польщі та Росії.
У промисловому освоєнні в Україні у 2015 р. перебувало близько 3 000 родовищ корисних копалин, на базі яких працює понад дві тисячі гірничовидобувних та переробних підприємств. Ступінь залучення розвіданих запасів у розробку коливається від 40 до 100 % [1].
В обсягах видобутку різко домінує залізорудна сировина, кам’яне вугілля, а також камінь будівельний. Співвідношення видобутку за основними видами корисних копалин представлено на рис. 1.
Рис. 1. Видобуток основних видів мінеральної сировини у 2015 році [1]
Порівняно з 2014 р. зменшився видобуток марганцевої руди, бурого вугілля, флюсового вапняку та цементної сировини. Щодо решти – спостерігається відносна стабілізація або збільшення видобутку. Виняток становить сірка та калійні солі, видобуток яких зменшився з початку 1990-х років, а з 2007 року взагалі відбулася зупинка калійно-магнієвого та сірковидобувного виробництва.
Земельні ресурси
Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу.
У процесі проведення земельної реформи в Україні відбулися суттєві структурні зміни у розподілі земель як за формами власності та господарювання на землі, так і за кількістю землевласників і землекористувачів. Згідно із законодавством у нашій державі встановлено три форми власності на землю – державну, комунальну та приватну, котрі визначені рівноправними. Разом з тим де-факто існує і колективна форма власності на землю, що перебуває у стадії трансформації у приватну власність. Так, станом на 01.01.2016 р. у державній власності перебувало 28,76 млн га (47,6) %, приватній власності юридичних та фізичних осіб – 31,4 млн га (52,2 %), колективній – 55,1 тис. га (0,1 %) та в комунальній 52,2 тис га (0,1 %) з усіх земель (табл. 1).
Таблиця 1. Розподіл земельного фонду в України за формами власності станом на 01.01.2016 р.*
| Форми власності |
Площа земель |
+,- до 2015 р.,
тис. га |
% тис. га
|
| Державна |
28758,4 |
47,6 |
– 66,2 |
| Приватна |
31489,2 |
52,2 |
+ 46,5 |
| Колективна (згідно з державними актами) |
55,1 |
0,1 |
– 0,2
|
| Комунальна |
52,2 |
0,1 |
+ 19,9 |
| Всього земель |
60354,9 |
|
|
| з усіх земель: на правах оренди |
20983,5 |
34,8 |
+188,4
|
* Джерело: розраховано за даними форми 2-зем Держгеокадастру України [2]
Площа сільськогосподарських угідь приватної власності досягла 74,8%, у тому числі ріллі – 84,3%.
В Україні виділяється дев’ять категорій земель, найбільшу питому вагу серед яких мають землі сільськогосподарського призначення 42,2 млн га (70,0%) та лісогосподарського призначення – 9,0 млн га (14,9 %).
У складі земельних угідь України станом на 01.01.2016 р. сільськогосподарські угіддя становлять 42,7 млн. га (70,8%) усієї площі; ліси та інші лісовкриті площі – 10,6 млн га (17,6%); забудовані землі – 2,5 млн га (4,2%); під водою та відкриті заболочені землі – 3,4 млн га (5,6 %); відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом та сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом – 1,0 млн га (1,7%).
Наша держава має один із найвищих у світі показників забезпеченості сільськогосподарськими угіддями і ріллею на душу населення. Так, найбільшу питому вагу мають орні землі, які займають 53,9 %, перелоги – 0,4, багаторічні насадження – 1,5, сіножаті – 4,0 і пасовища – 9,0 %. Такий розподіл земельних угідь характеризує високу розораність і сільськогосподарську освоєність території України. Разом з тим за 2010–2015 роки відбулися незначні зміни (рис. 2).
Рис. 2. Динаміка розподілу земель в Україні по земельних
угіддях за 2015–2016 роки, тис. га [3]
В Україні склався надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору: до господарського використання залучено біля 65 % її території, де тільки 21,3 млн. га (35,3 %) – екологостабілізуючих угідь.
Оцінка розподілу земельних ресурсів України за їх господарським використанням станом на 01.01.2016 рік свідчить, що найбільша питома вага належить сільському господарству – 69,8 %, на другому місці – лісове господарство – 14,7 %, на третьому – охорона навколишнього природного середовища – 4,8 % та інші невикористанні землі – 5,4 %.
За даними спостережень найбільш забрудненими виявились ґрунти Кіровограду, Маріуполя, Полтави, Чернівців, Чорткова. В окремих містах зафіксовані разові концентрації металів на достатньо високому рівні.
Факторами погіршення якості земель, отже, і їх деградації, є перезволоження, заболочення, процеси засолення, підкислення, дефляція, водна ерозія й осолонцювання.
Система заходів у галузі охорони земель згідно із Законом України «Про охорону земель» від 19.06.2003 № 962 включає [4]:
державну комплексну систему спостережень;
розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;
створення екологічної мережі;
здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;
економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;
стандартизацію і нормування.
На жаль, в Україні відсутня Загальнодержавна програма використання та охорони земель, яка б визначала склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації.
Водні ресурси
Водні ресурси України складаються з поверхневих та підземних вод. Поверхневі водні об’єкти вкривають 24,1 тис. км2, або 4 % загальної території України. До таких об’єктів належать річки, озера, водосховища, ставки, канали тощо.
В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору більше ніж 50 тис. км2) – 9, середніх (від 2 до 50 тис. км2) – 87 і 63029 малих річок (менше ніж 2 тис. км2). До великих річок за довжиною в межах України належать Дніпро, Південний Буг, Дністер, Сіверський Донець, Десна, Західний Буг, Тиса, Прип’ять, Дунай.
Поряд з водними ресурсами річок велике господарське значення мають запаси води в природних і штучних водосховищах. Для забезпечення господарської діяльності країни водою на річках збудовано 1103 водосховища, загальний об’єм – 55 км3 води (на Дніпрі – 6 великих водосховищ із загальним об’ємом – 43,8 км3 води). До найбільш великих водосховищ (без урахування дніпровського каскаду) відносяться Дністровське водосховище на р. Дністер об’ємом 3,0 млрд м3, Краснооскольське на р. Оскол – 477, Печенізьке на р. Сіверський Донець – 384 та Карачунівське на р. Інгулець – 308,5 млн. м3.
Крім великих водойм, в Україні нараховується 7 тис. озер, що займають 0,3 % території, 48 тис. ставків площею 285 тис.га і об’ємом води 3,96 км3, вода з яких іде на водозабезпечення сільських населених пунктів, тваринницьких ферм і комплексів, розвиток рибного господарства, розведення водоплаваючої птиці та ін.
Україна належить до найменш водозабезпечених держав Європи, оскільки запаси місцевих ресурсів річкового стоку на одну людину становлять близько 1,0 тис. м3 на рік. Для порівняння у країнах Європи цей показник становить: Норвегія – 96,9; Швеція – 24,1; Фінляндія – 22,5; Франція – 4,6; Італія – 3,9; Великобританія – 2,7; Польща – 1,7; Німеччина – 1,3; Угорщина – 0,8 тис. м3 на рік. Ресурси поверхневих вод розподілені по території дуже нерівномірно.
Найбільшими водоспоживачами у територіальному розрізі є Дніпропетровська (1 097 млн.м3), Донецька (1548 млн. м3), Запорізька (1181 млн. м3), Київська (722 млн. м3), Херсонська (1466 млн. м3), Одеська (760 млн. м3) області та м. Київ (593 млн. м3).
У 2015 році найбільше використано водних ресурсів на виробничі потреби – 4491 млн. м3, на господарсько-побутові потреби використано 1226, зрошення – 1237 та сільське господарство – 92 млн. м3
У 2015 р. частка забруднених стічних вод у загальному водовідведенні порівняно до попереднього року збільшилась на 1,6 %, за рахунок зростання скиду стічних вод без очищення.
З метою підвищення ефективності використання й відтворення водоресурсного потенціалу має бути забезпечено досягнення балансу між потребами економічного розвитку і спроможностями відтворення водних ресурсів у результаті цілеспрямованого державного регулювання господарської діяльності, забезпечення господарських потреб та якісною питною водою всього населення, підприємницької та соціальної сфер, захисту населення і господарських систем від шкідливої дії вод тощо.
Для покращення стану водних об’єктів потрібно провести ряд заходів, зорієнтованих на стимулювання раціоналізації та екологізації водокористування, до яких відносяться [3]:
розроблення інноваційних водозберігаючих технологій;
підвищення інвестиційної активності щодо будівництва сучасних і реконструкції існуючих водогосподарських та водоочисних об’єктів;
стимулювання розвитку екологічно чистих, безводних, маловодних, оборотних та повторно-послідовних технологій з метою зменшення обсягів забруднених стічних вод та охорони водних джерел;
фінансово-економічне стимулювання реалізації інноваційних водозберігаючих проектів;
створення ефективних ринкових важелів еколого-економічного регулювання водоресурсних відносин, що дозволить забезпечити достатнє фінансування водогосподарської та водоохоронної діяльності;
впровадження системи еколого-економічних інструментів заохочення водозберігаючого виробництва і споживання;
розроблення та впровадження політики водозбереження, періодичного її корегування у відповідності до процесів розвитку держави, здійснення її контролю та проведення оцінки результатів реалізації даної політики;
реалізація водогосподарської стратегії з урахуванням положень Водної Рамкової Директиви ЄС 2000/60/ЄС.
Лісові ресурси
Вони відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.
Площа лісових ділянок, що належать до лісового фонду України, становить 10,4 млн. га, в т.ч. вкриті лісовою рослинністю – 9,6 млн. га. Лісистість України становить 15,9%.
За висновками науковців оптимальна лісистість повинна становити близько 20%, а для її досягнення необхідно створити близько 2 млн. га нових лісів. Землі для залісення необхідно визначити та обстежити на предмет доцільності резервування під об’єкти природно-заповідного фонду, щоб не було непорозуміння щодо їх залісення.
Протягом 2015 року обсяги відтворення лісів в Україні склали 60,4 тис. га, (з них підприємствами Держлісагентства – 50,9 тис. гектарів), у тому числі створено 2,5 тис. гектарів нових лісів (з них підприємствами Держлісагентства – 2,4 тис. гектарів). Площа відтворення лісів Держлісагентства перевищила площу зрубів в 1,1 рази [5].
Для забезпечення створення високопродуктивних і довговічних лісонасаджень в лісових розсадниках Держлісагентства вирощено 284 млн. шт. стандартного садивного матеріалу.
Обсяг заготівлі ліквідної деревини від усіх видів рубок у 2015 р. становив в Україні – 19,3 млн. м3 (у Держлісагентстві – 16,0 млн. м3), в т.ч. від рубок головного користування – 8,4 млн. м3 (у Держлісагентстві – 7,4 млн. м3). Обсяги лісокористування від рубок головного користування не перевищують розрахункову лісосіку, яка забезпечує екологічно збалансоване лісокористування (в Україні – 9,6 млн. м3 , у Держлісагентстві – 8,1 млн. м3).
Загальний щорічний приріст деревини в лісах Держлісагентства – 24,6 млн. куб. м., використання приросту у 2015 р. склало 73% [5].
Охорона лісових насаджень від пожеж. Ліси щорічно протягом пожежонебезпечного періоду (квітень – жовтень) зазнають згубного впливу пожеж, які в окремих випадках розповсюджуються на великі площі і завдають значних збитків довкіллю та лісовій галузі.
Погодні умови, що спостерігалися в ряді регіонів України протягом пожежонебезпечного періоду 2015 року, характеризувались показниками пожежної небезпеки в лісах на рівні «середньо-статистичних багаторічних значень».
Безпосередньо охорону лісів від пожеж у системі Держлісагентства забезпечували 307 лісогосподарських підприємств, понад 1,7 тис. лісництв та 288 лісових пожежних станцій, на оснащенні яких 625 пожежних автомобілів, 112 лісопожежних модулів на повнопривідних шасі, понад 1,6 тис. тракторів з ґрунтообробним обладнанням, 452 пожежно-спостережні вежі (248 з них обладнані сучасними телевізійними системами спостереження). Приведено до належного технічного стану 820 мотопомп та понад 8,3 тис. ранцевих лісових обприскувачів.
У 2015 році в підвідомчих Держлісагентству лісах влаштовано 96 км протипожежних розривів, заслонів і бар’єрів та понад 66,5 тис. км мінералізованих смуг, проведено догляд за ними протяжністю 246,5 тис. км. Перекрито 14,1 тис. непланових лісових доріг, виставлені 13,4 тис. бігбордів, плакатів і аншлагів, організовано близько 6,6 тис. виступів у ЗМІ. При проведенні профілактичних рейдів в лісах притягнуто до відповідальності за порушення правил пожежної безпеки 2933 особи [5].
Захист лісів від хвороб і шкідників. Кліматичні та фізико-географічні умови України є сприятливими для масового розмноження шкідників і хвороб лісу, площа яких перевищує 600 тис. га. Майже третя частина з них щорічно потребує проведення заходів боротьби. Найбільше страждають від шкідників лісу штучно створені ліси на півдні і сході України. Менше пошкоджуються ліси центральних, північних та західних областей.
Роботи із захисту лісу в Україні здійснює спеціалізована лісозахисна служба, діяльність якої координується Держлісагентством. До завдань зазначеної служби входять нагляд, облік шкідників і хвороб лісу, проведення лісопатологічних обстежень, призначення та проведення лісозахисних заходів, методична допомога працівникам лісової охорони на місцях.
Пріоритетним напрямком діяльності лісозахисної служби є розробка та впровадження у практику біологічних засобів боротьби зі шкідливими комахами. Такі засоби не шкідливі для людини та довкілля і застосовуються в густозаселених районах України і в лісах, де використання хімічних засобів боротьби заборонено.
Захист лісових насаджень від інших чинників. Нерегульована в минулому експлуатація лісів Карпатського регіону, яка супроводжувалася зміною корінних смерекових деревостанів на біологічно нестійкі похідні, інтенсивне ведення лісового господарства, техногенне забруднення, посилене рекреаційне навантаження помітно зменшили стійкість гірських лісів та збільшили обсяги ураження їх хворобами та комахами.
Катастрофічного розмаху всихання ялинників в усій Європі набуло з 2003 року. На сьогоднішній день обсяги всихання як похідних, так і корінних ялинників набули стихійних масштабів і продовжують збільшуватись й надалі. Це негативне явище сягнуло 36 тис. га і маса всихаючої на корені деревини складає більше 11 млн куб. м.
Найбільш поширене всихання спостерігається в чистих смерекових насадженнях, які ростуть від 300 до 800 метрів над рівнем моря і в більшості були створені штучним шляхом в ялицевих та букових типах лісу. Ця проблема особливо загострилася в останні роки у зв’язку зі зменшенням кількості опадів, зміною їх характеру (замість рівномірних почастішали зливні дощі) та зниженням рівня ґрунтових вод, що для смереки, яка має поверхневу кореневу систему, становить критичний, пороговий характер для процесу її життєдіяльності. Для запобігання негативним наслідкам всихання смерекових насаджень необхідно розширювати мережу доріг лісогосподарського значення з подальшим проведенням в цих насадженнях санітарно-оздоровчих заходів.
Біологічні ресурси
Біорізноманіття відіграє значну роль у економічному та соціальному розвитку держави. Займаючи менше 6% площі Європи Україна володіє 35% її біорізноманіття. Це пов’язано з вигідним розташуванням країни – багато шляхів міграції та природних зон зустрічаються в країні. На сьогодні фауна України налічує понад 45 тис. видів, у тому числі: комахи – 35 тис., інші членистоногі – 3,4, черви – 3,2 тис., риби та круглороті – 170 видів і підвидів, земноводних – 17 видів, плазуни – 21, птахи – близько 424, ссавці – 108 видів.
Біота (більше 70000 видів) включає в себе багато рідкісних, реліктових та ендемічних видів. Деякі види флори і фауни, які потребують особливого захисту, включені до Червоної книги України. Останнє видання Червоної книги України (2009) містить 826 видів флори і 542 види фауни [3].
Загрози та вплив антропогенних чинників на структурні елементи екомережі, біологічне та ландшафтне різноманіття
Основними загрозами біорізноманіттю всіх структурних елементів екомережі України є антропогенні чинники, віднесені до трьох груп:
1) пряме фізичне знищення (полювання, рибальство, рубання, заліснення корінних трав’яних типів рослинності, перевипасання, пожежі, цілеспрямоване випалювання, розорювання, розробка кар’єрів, рекреація та урбанізація),
2) зміна природних середовищ (сильватизація, резерватні сукцесії, фрагментація екотопів, модифікація місцезростань),
3) забруднення (біологічне, комунальне).
Заходи щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття
В Україні постійно здійснюються заходи, спрямовані на поліпшення стану біорізноманіття, та удосконалюється законодавча база в галузі охорони, збереження та сталого використання біорізноманіття. Розвинутим є законодавство про екологічну мережу України, охорону рослинного і тваринного світу. Одним із основних програмних документів у сфері охорони, відтворення та сталого використання біорізноманіття є Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки. Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, створеної для забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка забезпечувала б збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій [7]. Заходи зі збереження біорізноманіття та формування екомережі також виконувються в рамках реалізації Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року (Закон України від 21.12.2010 № 2818) та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища України на 2011-2015 роки (розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №577). Визначені Стратегією і Національним планом дій цілі і завдання розроблялися з врахуванням Стратегічного плану із збереження біорізноманіття на 2011-2020 рр. Та Цільових завдань Айті, прийнятих під час Десятої наради Конференції Сторін Конвенції про біорізноманіття (м. Нагойя, Японія, 2010).
На даний час, підготовлено проект змін до Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року та проект Національного плану дій на 2016 -2020 роки, якими передбачається більш широка інтеграція завдань і цілей Айті в секторальну політику. Питання збереження біорізноманіття враховані в усіх аспектах плану. Основні напрями діяльності сконцентруються навколо питань поліпшення стану збереження біорізноманіття, збереження середовищ існування та відновлення деградованих екосистем, шляхом створення природоохоронних територій та формування екомережі.
Передбачається також запровадження заходів щодо визначення вартісної оцінки біорізноманіття та екосистемних послуг, запровадження принципів екосистемного підходу при використанні природних ресурсів, підвищення рівня обізнаності та освіти.
Заходи щодо збереження тваринного світу
Одна з основних проблем, яка стоїть перед мисливським господарством України є подолання браконьєрства. У 2015 році на порушників правил полювання було складено 3,2 тис. протоколів, 72 відсотки з яких складено працівниками Державної лісової охорони. На площі яка складає більше 20% мисливських угідь виділено відтворювальні ділянки, на яких заборонено полювання.
У 2015 році особливо значну та актуальну допомогу було надано наступним об’єктам ПЗФ:
1.НПП Дермансько-Острозький – проведено обліки тварин по слідам у зимовий період з метою моніторингу охоронюваної фауни, створення та розміщення штучних гніздівель для хижих птахів;
- НПП «Кременецькі гори» – обліки ратичних загонним методом, оцінка стану біорізноманіття;
- НПП «Цуманська Пуща» – обліки та моніторинг орнітофауни впродовж всього року, виявлення гнізд охоронюваних видів птахів і сприяння їх охороні, моніторинг чисельності ссавців по слідах (у зимовий період) і загонним методом в інші пори року, допомога в інвентаризації фауни парку, прокладання і маркування екологічних стежок;
- НПП «Голосіївський» – обліки ратичних по слідах у зимовий період, створення та розміщення штучних гніздівель для птахів, еколого-освітня робота;
- НПП «Пирятинський» – створення штучних оселищ для охоронюваних видів комах, створення рекреаційних пунктів для відпочинку, моніторинг чисельності бобрів (Castor fiber);
- НПП «Дворічанський» – обліки чисельності байбаків (Marmota bobak), облаштування рекреаційних пунктів і екостежок.
Рекреаційні ресурси
Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України – на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосередженні в Карпатах, які вирізняються ідеальними умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. Значні запаси мінеральних вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях.
Процес надання рекреаційних та санаторних послуг споживачам в Україні регулюється багатьма нормативно-правовими актами до яких відносять: Конституцію України (Стаття 42), Цивільний Кодекс України (Статті 901-907), Закон України «Про захист прав споживачів» (Статті 10, 12- 13, 17, 20) та Постанови Кабінету Міністрів України (№ 313 від 16.05.1994, № 1248 від 21.12.2005, № 903 від 10.11.1995, № 684 від 1.09.2003, № 720 від 09.09.2005 та ін.). Правовим організаційним та соціально-економічним підґрунтям, на якому базується надання послуг санаторно-курортними закладами в Україні є Закон України «Про курорти».
Рис. 3. Групування регіонів України за ресурсно-рекреаційним рейтингом у 2015 р. [5]
Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері.
Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України потребують залучення додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивного розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшення питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни, адже природні рекреаційні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України.
Туризм в Україні є одним із найперспективніших галузей економічної діяльності в Україні. Відповідна галузь економіки звичайно зазнає впливу політичних та економічних криз, але у порівнянні із іншими секторами національного господарства, відповідні ризик-фактори є манш впливовими. Це пов’язано із людським прагненням до пізнання навколишнього світу в не залежності від статку громадянина.
Відомо, що туристичні ресурси поділяються на природні та антропогенні. Але первиними, зазвичай, є еколого-туристичні об’єкти, насамперед, це природно-заповідний фонд України, мережа територіальної локалізації якої є найбільшою серед країн Європейського Союзу.
Найбільшу туристичну привабливість (атрактивність) щороку не втрачають природні об’єкти світової культурної спадщини ЮНЕСКО, а саме: букові праліси Карпат, гора Говерла, долина Нарцисів, озеро Синевир, Дністровський каньйон, Бакотська затока, печери Оптимістична, Атлантида, Овруцький кряж, Шацькі озера та чисельні річки і болота на Поліссі, Святі гори, Кам’яні могили, Асканія-Нова, Бузький Гард та дельта Дунаю у степовій частині України.
За даними Державної служби статистики, протягом 2015 р. Україну відвідало понад 12428 тис. іноземних туристів. Кількість туристів, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності України складало 2020 тис. осіб., з них іноземних туристів – 15 тис. осіб, внутрішні туристи – 357 тис. осіб, кількість екскурсантів – 125 тис. осіб.
Найбільшим регіональним центром екологічного туризму та еколого-освітньої роботи – є біосферний заповідник «Асканія-Нова». Еколого-освітня діяльність установи здійснювалася у співпраці з громадськими організаціями, державними установами та органами виконавчої влади і місцевого самоврядування.
В областях України з 2015 р. розроблювалися програми стратегічного розвитку зеленого (екологічного) туризму. Основними стратегічними завданнями програм є [3]:
забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в макроекономічних показниках;
підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;
розвиток і вдосконалення матеріальнотехнічної бази туристичної інфраструктури області;
збільшення частки очікуваних доходів місцевих бюджетів різних рівнів від туристичної галузі;
створення цікавих туристичних продуктів на основі туристичного потенціалу області;
забезпечення галузі висококваліфікованими кадрами.
Фінансування програм передбачалося здійснювати у межах асигнувань, передбачених на культуру і мистецтво в обласному, районних та міських бюджетах, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
Координація та контроль виконання програм здійснюється департаментами культури і туризму, національностей та релігій облдержадміністрацій та постійними комісіями обласних ради з питань сім’ї, молоді, спорту та туризму.
Висновки
З вищенаведеного видно, що Україна досить багата на природні ресурси: зокрема на земельні та окремі види мінеральних ресурсів. Разом з цим відчувається гостра нестача паливних ресурсів, лісових ресурсів.
Важливим питанням стає ресурсозберігаючий момент.
Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600-700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість.
У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.
Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.
Таким чином, навколишнє природне середовище є природним капіталом. Стан навколишнього природного середовища можливо покращити, але для цього необхідно постійно направляти певну кількість інвестицій природоохоронного призначення.
Список використаних джерел та літератури
- Офіційний сайт Державної служби геології та надр України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://geo.gov.ua
- Офіційний сайт Держгеокадастру України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://land.gov.ua
- Офіційний сайт Держгеокадастру України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://land.gov.u
- Закон України «Про охорону земель» від 19.06.2003 № 962.
5.Довкілля України за 2015 рік. Статистичний щорічник. К: Державна служба статистики України, 2016. – 242 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
- Офіційний сайт Національної академії наук України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nas.gov.ua/UA/Pages/default.aspx
- Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1989-14
